Сковорода. Найкраще

Сковорода Григорій Савич (22.11.1722, сот. м. Чорнухи Лубенського полку – 29.10.1794, с. Пан-Іванівна Харківського повіту, нині с. Сковородинівка Золочівського району Харківської обл.) – видатний мислитель, поет, перекладач, педагог, композитор, родоначальник української філософії, перший філософ-мирянин, вихованець Києво-Могилянської академії.

Народився в родині козаків. У 1734-1741 роках навчався у Києво-Могилянській академії, дійшовши до другого року навчання курсу філософії. У 1741-1744 роках був співаком у придворному хорі у Санкт-Петербурзі. У 1744-1750 роках, перебуваючи у складі комісії (співаком придворної церкви) по заготівлі вин для імператорського двору в угорських землях (Токайська комісія), Також побував у Будапешті, Відні, Пресбурзі, Празі, Галле з освітньою метою.

Повернувшись з-за кордону, рік викладав піїтику у Переяславському колегіумі, після чого продовжив навчання в Києво-Могилянській академії у класі богослов’я. У 1753-1759 роках за рекомендацією митрополита Тимофія Щербацького був домашнім вчителем у старшинській родині у с. Коврай Переяславського полку. У 1759-1769 роках з перервами викладав піїтику і грецьку мову у Харківському колегіумі.

З 1769 року і до смерті проживав в основному на Слобожанщині, відмовившись від кар’єри, чернецтва та власного дому; саме на той час припадає його плідна творча праця. Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці, переплітаючись з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Філософські трактати і діалоги він писав сумішшю церковнословянської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. Хоча твори Сковороди за його життя були розповсюджені в рукописах, перші видання з’явилися вже після смерті мислителя.