Ізраель Халфен
Ізраель Халфен (1909–1992) народився у південно-буковинському селі Палтіноса (рум. Paltinoasa). Нині воно належить до Сучавського повіту Румунії й утворює одну громаду разом з іншим селом – Капу Кодрулуй (Capu Codrului).
Багатодітна родина єврейського торговця лісом, у якій виростав Ізраїль Халфен (у нього було ще п’ятеро братів і сестер), тяжіла до хасидизму зі строгими ортодоксальними звичаями. Після розпаду Австро-Угорщини родина повернулася на Буковину й оселилася у Чернівцях, де пройшли підліткові та юнацькі роки Ізраеля Халфена.
Свої медичні студії Ізраїль Халфен провадив у Празі й Парижі, що було неабияким фінансовим викликом для родини, яка жила в доволі скромному достатку. Проте він виправдав покладені на нього батьківські сподівання, блискуче завершивши свої студії й здобувши титул доктора медицини. Після повернення на батьківщину він обійняв у 1939 р. посаду лікаря-дерматолога в міській поліклініці румунських Чернівців. В 1940 р., з приходом радянської влади, для Ізраеля Халфена настала нелегка пора. Для нових господарів краю не було секретом те, що він навчався за кордоном і належав до сіоністської організації. Цього було більш, ніж достатньо, щоб надовго запроторити його в один з таборів ГУЛАГу.
Після звільнення з табору в березні 1944 р. Ізраель Халфен ще цілий рік працював лікарем в могилів-подільській міській лікарні, перш ніж отримав дозвіл покинути СРСР. Першим етапом на шляху до заповітної мрії був Бухарест, куди він прибув навесні 1945 року й де невдовзі з головою поринув в організацію переселення уцілілих євреїв на землю обітовану.
Починаючи з 1948 р., Ізраель Халфен знову почав працювати лікарем-дерматологом в амбулаторії лікарняної каси в Єрусалимі. Цю посаду він обіймав аж до свого виходу на пенсію.
Десь наприкінці 1950-х років І. Халфену вперше потрапив до рук один з віршів Пауля Целана, який вразив його незвичною поетичною образністю, а надто своєюоголеною правдою, суголосною з власними відчуттями. Він спонукав його до пошуків інших віршів поета, які справили на нього не менше враження, адже крізь них червоною ниткою проходила одна магістральна тема – невгасимий, невтоленний біль за знищеним єврейським народом.
