Різдвяна класика

Тарас Прохасько (16 травня 1968, Івано-Франківськ) — сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Член Асоціації українських письменників.

Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1992). Брав участь у студентському русі 1989-1991 років, у «революції на граніті» у Києві у 1990 року.

За словами Прохаська, він вирішив стати письменником ще з 12 років. У школі не читав радянських українських авторів. Тільки після армії прочитав вірші Дмитра Стуса та почав писати сам. Оскільки Тарас вчився на абсолютно немистецькому біологічному факультеті, Прохасько певний час вважав, що сучасної української літератури не існує. Перші її твори він прочитав лише у 1990 році, коли познайомився з Юрком Іздриком, який розвісив в Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького часопису «Четвер». Перші твори Прохаська Іздрик не прийняв, а згодом Тарас написав своє перше оповідання «Спалене літо», яке було опубліковане у часописі.

Після закінчення навчання змінив безліч професій: трудився в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, викладав у школі рідного міста, був барменом, сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії.

У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті "Експрес", згодом писав авторські колонки до "Експресу" та "Поступу". Коли друзі Прохаська створили «газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-Франківській обласній тижневій газеті "Галицький кореспондент".

У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines Urbani». У квітні 2010 року Прохасько вперше відвідав США, де в нього відбулися творчі вечори у Нью-Йорці та Вашингтоні.

Одружений, має двох синів.

Нагороди

1997 — лауреат премії видавництва «Смолоскип».
2006 — перше місце у номінації «Белетристика» за книгу «З цього можна було б зробити кілька оповідань» (версія журналу «Кореспондент»).
2007 — третє місце у номінації «Документалістика» за книгу «Порт Франківськ» (версія журналу «Кореспондент»).
2007 — лауреат літературної премії імені Джозефа Конрада (заснована Польським інститутом у Києві).
2011 - книгу Тараса Прохаська «БотакЄ» було визнано «Книгою року».

Микола Гоголь (1809 року, Сорочинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія — 1852 року, Москва) — російський письменник українського походження з відомого українського роду Гоголів-Яновських.

Вважається класиком російської літератури, найвизначнішим з представників її «української школи». Окрім внеску у російську літературу, Гоголь також мав непрямий вплив і на українську літературу й українську культуру в цілому, а також був завзятим етнографом й збирачем українського фольклору.

Юрій Андрухович - поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Співзасновник поетичної групи Бу-Ба-Бу, яка одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції.

Найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), «Лексикон інтимних міст» (2011), «Коханці Юстиції» (2017). Автор поетичних збірок: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком ‘‘Індія’’ (1997), «Пісні для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013).

Лауреат низки літературних нагород, зокрема — премії ім. Гердера, Спеціальної премії миру ім. Ремарка, Ляйпцизької книжкової премії до європейського порозуміння, Літературної премії Центральної Європи Angelus, Премії імені Ханни Арендт, Медалі Ґете, Премії Вілениці та ін.

Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені двадцятьма мовами світу.

Панас Мирний (справжнє ім’я — Опанас Якович Рудченко, 1848—1920) увійшов в історію української літератури як прозаїк-новатор, майстер психологічної прози. Його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою селянською епопеєю, яка охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році.

Михайло Коцюбинський (1864, Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія — 1913, Чернігів, Російська імперія) — видатний український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові, титулярний радник. Батько Юрія, Оксани, Ірини та Романа Коцюбинських.

В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають «Fata Morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). У своїх останніх новелах доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму.

Леся Українка (справжнє ім'я — Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка; 1871, Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія — 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія (нині Грузія)) — українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія.

У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського жіночого руху та національного відродження.

Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).

Стефаник Василь Семенович (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Галичини.

Гнат Хоткевич (1877—1938) — людина небаченого в українській культурі масштабу творчості: бандурист, мистецтвознавець, театральний діяч, історик, педагог, етнограф, художник, автор понад 600 музичних творів, багатьох новел, оповідань, повістей, романів. Український Леонардо да Вінчі — таким він уявляється і сьогодні.

Митець українського Розстріляного Відродження, своєю творчістю він охопив усю Україну — від Слобожанщини до Карпат.