Істини, які ми плекаємо. Американська подорож

4 липня 1992 року один з моїх героїв і натхненників Терґуд Маршалл виголосив промову, яка глибоко перегукується з сьогоденням. «Ми не повинні поводитися, як страуси, — заявив він. — Демократія просто не може процвітати в атмосфері страху. Свобода не може розквітнути серед ненависті. Правосуддя не може пустити коріння серед люті. Америка повинна взятися до роботи. Ми не маємо права бути байдужими. Ми мусимо протистояти апатії. Нам треба позбутися страху, ненависті й недовіри».

Моя книга стала відгуком на цей заклик до дії та утвердила переконання, що наша боротьба має починатися і завершуватися правдою. Я вважаю, що немає важливішої та більш дієвої протиотрути для наших часів, ніж взаємна довіра. Ви виявляєте довіру й навзаєм отримуєте довіру. І однією з найважливіших складових довірливих стосунків є те, що ми говоримо правду. Бо наші слова мають вагу, особливо коли ми говоримо щиро. При тому дуже важливо, щó ми говоримо, щó справді маємо на увазі, який сенс ми вкладаємо в наші слова і як їх сприймають інші. Ми не зможемо вирішувати найскладніші проблеми, якщо не сприйматимемо їх такими, якими вони є, якщо не будемо готові вести складні розмови і визнавати очевидні факти.

Ми маємо говорити правду: расизм, сексизм, гомофобія, трансфобія та антисемітизм у нашій країні — це реальні речі, тож ми мусимо протистояти цим явищам. Маємо відверто сказати, що, крім корінних американців, ми всі походимо від людей, які народилися не на наших берегах, незалежно від того, чи наші предки приїхали до Америки добровільно — з надією на майбутнє процвітання, чи примусово — на кораблі з рабами, чи у відчаї, щоб втекти від жахливого минулого. Ми не зможемо побудувати економіку, яка гарантуватиме американським робітникам гідність і самоповагу, якщо спочатку не скажемо правду: що ми просимо людей робити більше за менші гроші і жити довше за умов меншої безпеки. Заробітна плата не зростала протягом сорока років попри те, що витрати на охорону здоров’я, навчання та житло стрімко зросли. Середній клас живе від зарплати до зарплати.

Ми маємо говорити правду про кризу масових ув’язнень у нашій країні — про те, що ми кидаємо до в’язниць більше людей, ніж будь-яка інша країна на землі, без жодної вагомої причини. Ми мусимо говорити правду про жорстокість поліції, про расову упередженість, про вбивства беззбройних чорношкірих чоловіків. Ми повинні казати правду про фармацевтичні компанії, котрі громадам, які нічого не підозрюють, нав’язують опіоїди, що викликають залежність, а також про кредиторів, які надають кошти людям до зарплати, та комерційні коледжі, які оббирають вразливих американців і обтяжують їх надмірними боргами. Мусимо говорити правду про жадібні, хижі корпорації, які перетворили дерегуляцію, фінансові спекуляції та заперечення змін клімату на своє кредо. І я маю намір робити саме це. Ця книга — не політична платформа і тим більше не план з п’яти десятків пунктів. Натомість це зібрання ідей, поглядів та історій з мого життя та з життя багатьох людей, яких я зустрічала на своєму шляху.