Євгенія Подобна народилася 7 липня 1989 року в с. Немішаєве Бородянського району Київської області. Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету ім.Тараса Шевченка у 2012 році, Національний педагогічний університет ім.М.Драгоманова, Інститут природничо-географічної освіти та екології у 2014 році. Кандидат наук соціальних комунікацій. Нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ст.
Працюючи тележурналісткою, воєнним кореспондентом «5 каналу», Євгенією Подобною підготовлено і видано в ефір понад 140 інформаційних та аналітичних сюжетів із зони бойових дій на Донеччині та Луганщині, понад 40 публіцистичних та аналітичних матеріалів для інформаційного сайту Чорноморської телерадіокомпанії на воєнну тематику.
У 2018 році видавництвом «Люта справа» за фінансової підтримки Українського інституту національної пам’яті було випущено книгу «Дівчата зрізають коси» Євгенії Подобної, куди увійшли спогади 25 жінок-військових, які брали участь в АТО у складі ЗС України та добровольчих підрозділів у 2014-2018 роках. Видання було відзначене премією «Книжка року 2019» на Львівському форумі книговидавців.
Книгу «Дівчата зрізають коси» Євгенії Подобної було висунуто на здобуття Навціональної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Публіцистика, журналістика» головою Шевченківського комітету Ю.Макаровим.
Її війна. 25 історій про сміливість, силу і любов
- Вартість від 29 грн
- Термін доставки 1-4 дні
- Доставляємо службою Нова Пошта
- Безкоштовна доставка від 1000 грн
- Міжнародна відправка (доставка в інші країни світу)
- Повернення, обмін протягом 14 днів
- Готівкою (в відділенні кур'єрської служби)
- Картою VISA або MASTERCARD
- Apple Pay
- Google Pay
Чи є місце для любові та співчуття у підвалах зруйнованого р*сіянами Маріуполя? Чи може вдячність за час із коханим бути більшою за горе від його втрати на війні? Що дає сили підтримувати людей, які щойно вирвалися з окупації, коли в ці самі хвилини твій син переживає пекло на «Азовсталі»? І як це — приймати в цей світ дитя, коли за вікном обстріли, а вдома ні світла, ні води?
У цій книжці звучать голоси двадцяти п’яти жінок — військових, медиків, волонтерок, переселенок, журналісток, — жінок, які пройшли полон або які чекають із полону найрідніших, які зазнали непоправних втрат на цій війні, але мають стільки сили й любові, що діляться ними з іншими. У цих історіях багато болю: обстрілів, підвалів, ран, вибухів, смерті, — але так само в них багато світла: вдячності, віри, доброти, любові та — головного — надії. Кожна історія — унікальна, але водночас усі вони — про наш спільний досвід цієї війни, про наші спільні рани і сподівання.
У книжці вміщено історії: Валерія Зеленська, Ольга Меняйло, Ірина Язова, Анастасія Заудальська, Валерія “Оса” Васильченко, Леся “Карамелька”, Анастасія Блищик, Ярина Чорногуз, Ірина Юрченко, Вікторія Головіна, Олена Петяк, Аліна Смоленська, Ярина Мелентьєва, Олександра Безсмертна, Оксана Чорна, Євгенія Вірлич, Олена Авілова, Тамара (Ізюм), Ольга Мазенкова, Оксана Бондар, Ірина Рибакова, Наталія Попова, Євгенія Таліновська, Олена Розвадовська.
