Ярина Чорногуз – українська активістка та поетка, яка приєдналася до ЗСУ ще у 2019 році, до повномасштабного вторгнення Росії. Вона їздила на Донбас під час так званої «неактивної» фази російсько-української війни, в результаті чого переконалася, що Росія не зупиниться, якщо її не зупинимо ми. Ярина вивчала філологію в Українському національному університеті «Києво-Могилянська академія» за спеціальністю «українська мова та література».
Вірші почала писати задовго до війни, але навіть під час служби приходило натхнення – у 2020 році вийшла її дебютна поетична збірка “Як вигинається коло” . Службу Ярина розпочала у 2019 році бойовим медиком, зараз служить у морській піхоті. Вона хотіла піти в армію одразу після російської агресії у 2014 році, але тоді ж народила доньку, тому вирішила присвятити час її вихованню.
Поступово, як йшла війна, Ярина отримала нову мотивацію – боротися за майбутнє своєї доньки в Україні. Під час вторгнення Росії в лютому 2022 року Ярина вже була на Донбасі. Протягом повномасштабної війни брала участь у запеклих боях під Попасною, Маріуполем і Бахмутом. На своїй сторінці у Facebook вона часто розмірковує про українську історію та культуру.
Dasein. Оборона присутності
- Вартість від 29 грн
- Термін доставки 1-4 дні
- Доставляємо службами Нова Пошта або Укрпошта
- Безкоштовна доставка від 1000 грн
- Міжнародна відправка (доставка в інші країни світу)
- Повернення, обмін протягом 14 днів
- Готівкою (в відділенні кур'єрської служби)
- Картою VISA або MASTERCARD
- Apple Pay
- Google Pay
«Світ зійшовся клином на обороні цієї землі. І навіть якщо буде щось опісля цього, навіть тоді –— нам іншого вже, мабуть, ніколи насправді не буде треба» Вибір без вибору. Пітьма і лють. Наша згода загинути. Наш вибір вбивати. Бій і порожнеча. Щоденні втрати. Втрати, які вже не рахують та не відчувають. Кордони землі, що впізнаєш навпомацки.
Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини.
Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі. Ці тексти Ярина написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну.
«У цій добірці, — пише Ярина, — промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут‒Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них — ще належить звільнити».
