Дитина не слухає. Що робити?

Перша книжка із серії для дбайливих батьків "МАМАТАТАМ"

Ця книжка – чудовий порадник і помічник для тих батьків, які мають проблеми у стосунках зі своїми дітьми. Назвати її «чарівною кнопкою», яка відразу розв’яже всі проблеми, – не можна. Це радше путівник, що вкаже правильний маршрут до дитячого серця, до відкритих, довірливих і теплих стосунків.

У ній подано алгоритм для батьків, як почати працювати над собою: стежити, що кажеш, намагатися зрозуміти, що рухає малям і що воно відчуває, контролювати свої реакції. А ще авторка підкаже, як навчитися любити дитину не для себе, а для неї: вчасно підставити руку, а не носити на руках, направити, але не відвести, домовлятися, а не тиснути.

"Стосунки завжди багатогранні. Особливо якщо це стосунки між батьками й дитиною. Отут уже не розбіжишся на тиждень, аби подумати, не образишся, не перестанеш відповідати на дзвінки, не підеш до мами. З малям доведеться шукати більш універсальний спосіб взаємодії. Добре, коли батьки цим переймаються. Але як знайти саме те, найправильніше джерело інформації, яке допоможе? Щоби враховувало реальний стан речей, не було відірване від реальності. Щоби вдавалося втілювати поради на практиці і, головне, отримувати результат.
Можу сказати, що мені пощастило зустріти дивовижного порадника. Книжка психолога Лілі Дубінської «Дитина не слухає. Що робити?» потрапила мені до рук саме потрібної миті, коли вже сформувалося багато питань, на які поки не знаходилося відповідей. З’явилося відчуття володіння ситуацією. Розуміння й напрямок руху. Насамперед для мене й лише потім – для дитини. Тому що доводиться починати із себе, розмірковувати, експериментувати, змінюватися.
Мабуть, саме це й виявилося найскладнішим – почати працювати над собою: стежити, що говориш, намагатися зрозуміти, що рухає малям і що воно відчуває, контролювати свої реакції. Неприємно усвідомлювати, що підвищити голос, відмахнутися, пристрахати, покарати – легше. А от узяти себе в руки, присісти до дитини, почути її, поспівчувати, допомогти – набагато складніше. Слід зауважити, що перша реакція – на автоматі. Варто стриматись і докласти зусиль, аби гідно відреагувати.

Не можу сказати, що все написане у книжці я засвоїла на «відмінно» й успішно застосовую. Здається, до теорії доведеться ще не раз повертатися. Але щоразу почуваюся впевненіше. Уже не торопію, коли дитина протестує й іде на конфлікт, не соромлюся, коли ситуація виходить із-під контролю (особливо на людях), сміливо обстоюю інтереси своєї родини.

А найголовніше – наші стосунки із сином дуже змінилися. Стали теплішими й міцнішими, більш надійними й довірливими. Тепер мені легко вибачитися, якщо була неправою, і мої зауваження, ба, навіть обмеження та покарання (а необхідність у них тепер трапляється рідко) дитина сприймає спокійно.

Тому від усієї душі дякую авторці за таку важливу для батьків працю, а татам і мамам щиро бажаю зустрітися із цією книгою".