Іда Фінк гародилася у Збаражі в освіченій єврейській родині: батько був лікарем, мати — вчителькою. Вивчала музику в Консерваторії Польського Музичного Товариства у Львові. Після нацистської окупації разом з батьками та сестрою опинилася у збаразькому гетто.
1942 року зі сестрою втекла з гетто і до кінця війни переховувалася. По завершенні Другої світової війни мешкала в Польщі. 1957 року емігрувала до Ізраїлю. Була членом Cпілки польськомовних авторів Ізраїлю. Проза Фінк зосереджена передовсім довкола теми Голокосту, її перекладено англійською, французькою, івритом, німецькою, данською, норвезькою, італійською та іншими мовами.
Твори Іди Фінк відзначено багатьма нагородами: Літературною премією імені Анни Франк (1985), премією Яд Вашем (1995), Спеціальною премією Польського ПЕН-клубу (2003), Премією Ізраїлю в галузі літератури (2008).
Подорож
- Вартість від 29 грн
- Термін доставки 1-4 дні
- Доставляємо службами Нова Пошта або Укрпошта
- Безкоштовна доставка від 1000 грн
- Міжнародна відправка (доставка в інші країни світу)
- Повернення, обмін протягом 14 днів
- Готівкою (в відділенні кур'єрської служби)
- Картою VISA або MASTERCARD
- Apple Pay
- Google Pay
Ця історія могла би бути документальною, але чи є вона такою, чи ні — це нічого не міняє для книги Іди Фінк. Ідеться тут про типову єврейську подорож на межі життя і смерті — подорож позачасову, але водночас детально конкретизовану в добі Другої світової. Проте ця типовість — моторошна, бо подано її засобами підкреслено спокійного «постмонологу» однієї з дівчат-сестер, котрі, переживши карколомні й виснажливі перипетії арештів, примусових робіт, маскувань, переслідувань і втеч у нацистській Німеччині, все-таки витримали і вижили.
Авторка практично не роздає оцінок персонажам, які вигулькують на сторінках книги й у долі головних героїнь, — млинове колесо доволі ще свіжої історії робить це замість неї. Оберт за обертом, сторінка за сторінкою...
У Середні віки цей твір могли би назвати комедією: тривожні початок і перебіг подій — але все-таки щасливе закінчення. Та чомусь від такого «happy-end-у» стискає горло і зволожуються очі...
