Христина Лукащук (нар. 8 травня 1972, Львів) — українська художниця, письменниця, ілюстраторка, архітекторка, блогерка, галеристка, лекторка, співзасновниця «Школи практичного мінімалізму». Народилась 1972 року у Львові. Разом зі середньою загальноосвітньою школою закінчила дитячу художню школу.
Навчалась у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша (спеціальність художня кераміка). Закінчила Львівський державний аграрний університет за спеціальністю «Архітектура будівель і споруд». Працювала у сфері архітектури. Була директором ЛКП «Місторемпроект». У 2000—2006 рр. брала участь у виставках декоративно-прикладного мистецтва. 2001 р. — персональна виставка живопису на склі «Великодня» у Львівському музеї етнографії. 2010 — 2014 рр. — заснувала арт-галерею «Коралі».
Авторка та ілюстраторка серії біографічних артбуків «Микола Лемик» та «Михайло Сорока» про однойменних героїв визвольної боротьби, де оповідь рівною мірою творять як текст, так і художнє оформлення. Вийшли 2018 року у видавництві Discursus. Блогерка на Штука на Zbruc.
Любов практична
- Вартість від 29 грн
- Термін доставки 1-4 дні
- Доставляємо службою Нова Пошта
- Безкоштовна доставка від 1000 грн
- Міжнародна відправка (доставка в інші країни світу)
- Повернення, обмін протягом 14 днів
- Готівкою (в відділенні кур'єрської служби)
- Картою VISA або MASTERCARD
- Apple Pay
- Google Pay
Любовний трикутник – чи не найпопулярніший хід в будь-якому романі. Він, вона і хтось (ще одна вона чи ще один він), хто і є основним осередком конфлікту, таким собі подразником для ревнощів, здогадок-припущень і образ.
Третя особа-персонаж, ув’язана в стосунки двох, може бути автором демонізована, розвінчана у своїй протидії, зображена кволою в чуттях чи заздрісною, чи агресивною, чи… Тут уже місце для польоту фантазії, хоча вислід із цього трафунку єдиний: третій(я) зайвий(а). А як визначити того третього? Христина Лукащук у новому романі «Любов практична» обирає на цю роль свою ліричну героїню, від імені якої й веде оповідь. Вона – третя, бо покохала чоловіка одруженого… Ба більше, він не дуже переймається її сум’яттям, спокійно пояснює, що нині йде додому, і не докладає особливих зусиль, щоб зрозуміти, як обурюється вона в душі словом «додому», бо ж дім його – тут, з нею. Чому ж він вертається туди, де все давно вистигло й збайдужіло? Можна, звісно, вдатися до схематизму й пояснити все звичкою, вистояною на роках подружніх стосунків, а можна придивлятися до поведінки чоловіка з позицій досвіду, отриманого жінкою за сприятливих чи несприятливих обставин. Христина Лукащук з невеликого гурту тих авторок, які не ковзають поверхнею, а зазирають в глибину, докопуються до суті, щоб написане не відгонило поспіхом і фантазіями на тему, а опиралося на реальність, ознаки якої спостерігаємо в зображенні поведінки героїв, в описах принад рідного міста, в називанні конкретних подій та їх учасників.
Роман Христини Лукащук наповнений життям жінки з добре сформованим характером, з доброю освітою, з мистецькими зацікавленнями, з різноманітними уподобаннями, з вітальною реакцією на позитивні вияви середовища, з чітким розмежуванням «люблю-не люблю», зі стійким розумінням, який він має бути насправді – чоловік у любові.
