Питання до видимого

Шлях Володимира Буднікова – це шлях у таємниці живопису. Живописність – визначальна риса твого образного світу. Але твої живописні форми дуже жваві, мінливі, різноглибинні, як і сама природа цього виду мистецтва. У нашому діалозі художника і критика мова піде саме про погляди, які характеризували різні етапи на цьому шляху.

Твоя творчість почала активно формуватися з другої половини 60-х років, коли відбувалося усвідомлення й намацування нових якостей живописного станковізму, що відрікається і від засилля монохромної аскези, графічності живопису «суворостильців», і від недоладного буйства декоративних композицій у фольк-дусі, і від культу огрубілої та прямолінійно трактованої монументальності.

Однак на якомусь відрізку того часу вся ця різностильність і різномовність, відмирання і водночас живучість старого, боязкість і натиск нового переплелися у якийсь гібрид, явивши цілу низку «перехідних» творів. Це відчувається, наприклад, і у твоїх натюрмортах із серії «Дари України» або сюжетному полотні «Весілля у селі Глібовка» – у них ще вгадується інерція навичок, засвоєних у монументальній майстерні (її, як відомо, вела у ті роки Тетяна Яблонська).

Важко не помітити в цих роботах також авторського пієтету перед традиціями українського бароко, парсуни, примітиву. Хоча відразу ж було очевидним, що це пієтет не стилізатора архаїки, а той, що відштовхується від сучасності, пієтет професіонала, якого цікавлять не зовнішні прийоми, а якась авангардна потенція, закладена в подібній спадщині.