Комплект Задивляюсь у твої зіниці + Триста поезій

Ліна Костенко (19.03.1930) — найвизначніша сучасна українська поетеса — народилася у м. Ржищеві на Київщині у родині вчителів. Випускниця Московського літінституту (1956), дебютувала у плеяді поетів-шістдесятників збірками «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958), що викликали значний читацький інтерес. Книжка «Мандрівки серця» (1961) поставила ім'я поетеси у ряд найяскравіших майстрів української поезії.

В часи радянського режиму Ліна Костенко була опальним автором. Її талановиті безкомпромісні твори стали об'єктом переслідувань і заборон на багато років. Та саме в ті роки поетеса невтомно працює, зокрема і над своїм найвідомішим на сьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай».

Книги Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), «Берестечко» (1999, 2010) стали вершинними явищами сучасної української поезії. Перу поетеси належать також збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987), сценарій фільму «Чорнобиль. Тризна» (1993), переклади з польської та інших мов, низка літературознавчих розвідок, що є високими взірцями української критичної думки.

«Записки українського самашедшого»(2010) — перший прозовий роман видатної поетеси. Ліна Костенко — почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Лауреат Шевченківської премії та премій Фундації Антоновичів (США), імені Петрарки (Італія), імені Олени Теліги.
Її твори перекладено багатьма європейськими мовами. 

Василь Симоненко (1935—1963) — український поет-шістдесятник і журналіст — пішов із життя у неповних 28 років. Лише одна книжка була видана за життя поета. Але вже тоді набули великої популярності поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960—1970-х років.

Провідною темою його творчості є любов до України, її безталанного народу (i в цьому пряме продовження шевченківських традицій). Тільки в незалежній Україні вiршi поета були надруковані у повному обсязі та без цензурних втручань. У 1995 році Василю Симоненку посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка.