Таке життя

Наважитися писати про буття людей, чиї долі згромадилися в родинних розповідях і у власній пам’яті, на перший погляд, найпростіше. Але насправді це дуже складно — проживати разом із героями сюжети їхніх життів, таких різних на події і таких суголосних у горі й радощах, у недугах і здоров’ї, у ставленні до Бога й до природи.

У своїй першій прозовій збірці Галина Лицур-Щадей явила нам образки навколишнього світу, що його спостерігає пильним оком. Дідо й баба Софія, ворожка й нещасна Марися, німий роботящий чоловік і успішний власник «розумного дому», відлюдник Михайло у горах і осамотіла Калина з клаптиком неба в місті — вони дихають, розмовляють, «жиють» тим, що їм судилося.

Вони переважно пов’язані з горами, з їхнім багатством і небезпекою, зі щедрістю і суворістю, з красою, оспіваною і виспіваною, зафіксованою об’єктивом і невловимо мінливою в мить споглядання.