Друзі, ми продовжуємо працювати в Харкові. Віримо в ЗСУ і Нашу Перемогу! Слава Україні!
Друзі, ми продовжуємо працювати в Харкові. Віримо в ЗСУ і Нашу Перемогу! Слава Україні!
Код товару: 143325 |
Фотографії
Автор: Валерій Шевчук
Видавництво: Апріорі
Обкладинка
Тверда
К-ть сторінок
440 стр
Формат
150x225 мм
Мова
українська
«Не моє Заполяр’я» продовжує спогадового цикла «На березі часу» видатного українського письменника, нашого сучасника Валерія Шевчука. Спершу були «Мій Київ», «Мій Житомир. Хата і рід», «Мій Житомир. Світ перед очима», «Ті, котрі поруч» та інші книги, в яких Шевчук-мемуарист з притаманною йому чесністю і відвертістю спогадує про пережите і осмислене.
У цьому виданні оприлюднюється листування з часів служби у с*вєцькій армії, коли його, вже 24-річного, знаного в Україні молодого письменника, було забрано до війська і заслано до Заполяр’я «на перевиховання».
Більшість листів – до молодої дружини Неоніли Біличенко і відповідей від неї. Своєрідний епістолярний щоденник, бо писалися послання майже щодня. З епістолій зримо постають картини армійських буднів, виснажливе переживання розлуки з коханою, загострене світовідчуття молодого солдата, для якого несприйнятними є «чужі обличчя, чужа мова, чужий світ...»; водночас маємо змогу пізнати таємниці творчої лабораторії, коли формувався автор майбутніх літературних шедеврів.
Листи ж 20-річної дружини містять не лише власну емоційну історію стосунків з коханим, але дають цікаву інформацію про мистецько-літературний Київ першої половини 1960-х. Кожен лист супроводжує розлогий коментар, написаний автором уже в наші дні. Відтак маємо своєрідне самодослідження і документ епохи громадського та культурного життя шістдесятих років минулого століття. Для поціновувачів життєтворчості одного з найталановитіших і найплідніших українських письменників – Валерія Шевчука.