Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) – письменник, один із найяскравіших представників реалізму в українській літературі. Прозаїк, драматург, етнограф-фольклорист. Народився 13 (25) листопада 1838 року у м. Стеблів Київської губернії, в родині священика.
Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), Київській духовній академії (1861–1865). Враження цього періоду життя покладені в основу роману «Хмари». Замість духовної кар’єри обрав педагогічну.
Викладав російську словесність, а також історію та географію у Полтаві, Седлеці, Каліші, Кишиневі. У 1885 році, вийшовши у відставку, письменник оселився у Києві і надалі займався суто літературною діяльністю.
Жив скромно. До останніх сил працював, щоб завершити свої твори. Помер 2 (15) квітня 1918 року у шпиталі для одиноких людей на Дегтярівці у Києві. Похований на Байковому кладовищі. Найважливіші прозові твори: «Дві московки» (1868), «Микола Джеря» (1876), «Хмари» (1874), «Кайдашева сім’я» (1879), «Афонський пройдисвіт» (1890), «Князь Єремія Вишневецький» (1897).
Кайдашева сім'я
- Вартість від 29 грн
- Термін доставки 1-4 дні
- Доставляємо службою Нова Пошта
- Безкоштовна доставка від 1000 грн
- Міжнародна відправка (доставка в інші країни світу)
- Повернення, обмін протягом 14 днів
- Готівкою (в відділенні кур'єрської служби)
- Картою VISA або MASTERCARD
- Apple Pay
- Google Pay
Тема сімейних чвар невмируща. Дія «Кайдашевої сім’ї», здається, могла відбуватися будь-коли в будь-якому регіоні України. Напевно, саме тому цей твір такий живий і отримує все нові втілення — у театрі, в кіно. Яскраві описи життя, гумор і прекрасно зафіксована розмовна мова.
А головне, вічні персонажі, риси яких можна розпізнати навіть у ваших знайомих — брати, що, подорослішавши, не можуть знайти спільну мову й поділити майно, знервована мати, яка все своє життя присвятила догляду за сім’єю, але й контролю над нею, старий Кайдаш, що дедалі більше втрачає сенс життя і заглядає у чарку.
Нечуй-Левицький зображає родину зі свіжими ранами, що залишились після скасування панщини, і крізь сміх у цій історії проступають сльози не лише від сімейних образ, а й від глибоких колоніальних травм.
