Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) – письменник, один із найяскравіших представників реалізму в українській літературі. Прозаїк, драматург, етнограф-фольклорист. Народився 13 (25) листопада 1838 року у м. Стеблів Київської губернії, в родині священика.
Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), Київській духовній академії (1861–1865). Враження цього періоду життя покладені в основу роману «Хмари». Замість духовної кар’єри обрав педагогічну. Викладав російську словесність, а також історію та географію у Полтаві, Седлеці, Каліші, Кишиневі. У 1885 році, вийшовши у відставку, письменник оселився у Києві і надалі займався суто літературною діяльністю. Жив скромно.
До останніх сил працював, щоб завершити свої твори. Помер 2 (15) квітня 1918 року у шпиталі для одиноких людей на Дегтярівці у Києві. Похований на Байковому кладовищі. Найважливіші прозові твори: «Дві московки» (1868), «Микола Джеря» (1876), «Хмари» (1874), «Кайдашева сім’я» (1879), «Афонський пройдисвіт» (1890), «Князь Єремія Вишневецький» (1897).
