Essays In Love

"Тяга до долі ніколи не є такою сильною, як у нашому романтичному житті", — кажуть нам на самому початку книги Алана де Боттона «Про кохання», стильного, чарівного і неймовірно дотепного розмірковування про захоплення та пастки романтичного кохання. Наратор закохується в Хлою під час рейсу Париж-Лондон, і до того часу, як вони дістануться до багажного каруселя, він уже знає, що він закоханий.

Йому подобається її каштанове волосся, бліда шия і водяні зелені очі, те, як вона керує автомобілем і їсть китайську їжу, проміжок між її зубами, що робить їх кантівськими, а не платонічними, її погляди на «Буття і час» Мартіна Гайдеггера — хоча йому не подобається її смак у взутті. «Про кохання» прокладає шлях їхнього роману від початкового екстазу закоханості до глибин суїцидальної депресії, через "марксистську" стадію прийняття того, що тебе любить недосяжна кохана, через напад анедонії, яка визначена медичними підручниками як хвороба, що виникає через жах, спричинений загрозою абсолютного щастя, і нарешті через нудоту, що викликається і терористичні тактики, які використовуються, коли кохана, незбагненним чином, починає, відчужено, віддалятися.

Алан де Боттон одночасно смішний і інтелектуально гострий, вільно маневруючи між такими знаковими романтичними текстами, як «Божественна комедія», «Мадам Боварі» та «Рани серця», своєрідна книга для тих, хто любить занадто сильно. Наповнений глибокими спостереженнями та корисними діаграмами, «Про кохання» показує та досліджує для всіх нас біль і захоплення від кохання, запитуючи: "Чи не можемо ми бути прощені, якщо віримо, що одного дня знайдемо чоловіка чи жінку нашої мрії? Чи не можемо ми вибачити певну забобонну віру в істоту, яка стане рішенням наших нестримних бажань?"