Дари волхвів. Історії під різдвяні дзвони

Ернст Теодор Амадей Гофман (стандартне скорочення в західноєвропейських мовах E. T. A. Hoffmann); 24 січня 1776, Кенігсберг — 25 червня 1822, Берлін) — німецький письменник, композитор, художник, представник романтизму. Композиторський псевдонім — Йоганн Крайслер. У Берліні він написав роман «Еліксир диявола» («Die Elexiere des Teufels»), новели «Піщана людина», «Церква єзуїтів», які увійшли у збірку «Нічні оповідання» («Nachtstucke», 1817). 1819 року написав повість-казку «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер».

Поетичне слово стало для Гофмана основним способом вираження власного «я», єдиним засобом втілення свого ставлення до навколишнього світу та його мешканців. У Берліні Гофман опинився на вершині літературної слави. Його твори публікували в альманахах «Уранія» і «Нотатник кохання та дружби», він писав для «Берлінського кишенькового календаря» і «Нотатника компанійських розваг». Прибутки зростали, але їх ледве вистачало на відвідини винарні в Лютера і Вагнера, де починаючи з осені 1817 р. Гофман став завсідником.

Свого часу німецька критика оцінювала творчість Гофмана невисоко, віддаючи перевагу романтизмові без домішки сарказму і сатири. Набагато популярнішим Гофман був в інших країнах Європи і в Північній Америці. Творча спадщина Гофмана розлога й різноманітна. Власне літературна її частина представлена творами різних жанрів: це романи, новели, казки, лібрето, які маестро писав до своїх музичних творів, есеї, критичні статті. Перші спроби пера дослідники датують 1795 роком. Є свідчення, що того самого року Гофман працював над нині втраченими романами «Корнаро, мемуари графа Юліуса фон С.» і «Таємнича».

Чарлз Дікенс (1812 — 1870) — англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор. Деякі критики називали Дікенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях і гротескних образах. Популярність творів Дікенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися.

Багато з романів Дікенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Дікенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини. Твори Дікенса пронизані дотепністю, що вплинуло на оригінальність національного характеру і способу мислення, відомого у світі як «англійський гумор».

Найзнаменитіші романи Дікенса: «Посмертні записки Піквікського клубу», «Пригоди Олівера Твіста», «Ніколас Нікльбі», «Девід Копперфільд», «Холодний дім», «Повість про двоє міст», «Великі сподівання», «Наш спільний друг», «Таємниця Едвіна Друда».

Сельма Лаґерлеф народилась 1858 року у родовому маєтку Морбакка. Мальовничі краєвиди цієї місцини підживлювали поетичний талант письменниці, вона неодноразово описувала рідну домівку у своїх творах та біографічних книгах. У трирічному віці дівчинка тяжко захворіла і була прикута до ліжка.

Єдиною розрадою стали казки, легенди та сімейні хроніки, що їй переповідали няня та бабуся. Маленька Сельма тяжко пережила втрату бабусі та тікала від скорботи у книжки. Згодом Сельма одужала, але родина стрімко біднішала і дівчина потребувала освіти, щоб заробляти собі на життя. Вона вступила до ліцею, щоб потім продовжити навчання у Вищій вчительській семінарії у Стокгольмі. У 1884 році Лаґерлеф закінчила освіту та стала вчителювати у школі для дівчат, на півдні Швеції.

Вже тоді вона плекала мрії про письменництво. Письменницький шлях авторка розпочала з сонетів, які були опубліковані у журналі Dagny, та вони не мали успіху, отже редакторка порадила Сельмі звернутись до прози та допомогла створити перший роман "Сагу про Єсту Берлінга". Книга була видана у 1891 році та схвалена критиками. У багатьох творах письменниця наслідувала казкову манеру оповіді, відходячи від традиційного, на той час, реалізму. Найвідоміша книжка авторки - це "Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми". Вона планувалась як навчальний твір, що в цікавій формі розкаже дітям про історію, культуру та географію Швеції. 

Володимир Винниченко (16 [28] липня 1880, Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 6 березня 1951, Мужен, Приморські Альпи, Франція) — український політичний і громадський діяч, прозаїк, драматург і художник. Автор усіх декларацій, універсалів та законодавчих проєктів УНР.

Перший голова Директорії УНР (14 грудня 1918 року — 10 лютого 1919 року), голова Генерального секретаріату та генеральний секретар внутрішніх справ. Другий очільник Українського Національного Союзу, з 18 вересня 1918 по 14 листопада 1918.

Представник делегації Української Центральної Ради у Петрограді. Окрім політичної діяльності, Винниченко також займався літературою. Відповідно до законодавства незалежної України є борцем за незалежність України у ХХ сторіччі.

«Оповідач, що рівний Гомеру» — так називають сербського письменника Мілорада Павича (1929–2009), книжки якого заманюють читача в магічну гру, затіяну великим мудрецем, філософом, містифікатором. Його творам властива простота й одночасно багатовимірність текстів, віртуозна ексцентричність форми, що дозволяє вважати Павича одним із творців так званої «нелінійної прози» — прози ІІІ тисячоліття.

Михайло Коцюбинський (1864, Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія — 1913, Чернігів, Російська імперія) — видатний український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові, титулярний радник. Батько Юрія, Оксани, Ірини та Романа Коцюбинських.

В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають «Fata Morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). У своїх останніх новелах доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму.

Українська дитяча письменниця, драматургиня, сценаристка, театральна режисерка, кураторка мистецьких проєктів. Справжнє ім’я – Юлія Тараненко. У дитинстві бачила фей, в юності писала вірші, все життя складає історії та розповідає казки. Майстриня хороших прогнозів і господиня ключів від таємних дверей в інші світи.

Народилася 1977 року в Харкові. З відзнакою закінчила 2007 року Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського за спеціальністю «Режисер драматичного театру». Працювала у друкованих ЗМІ, на ТБ, викладала та керувала власним театром, але все це змінила на літературно-театральний фріланс 24/7.

Авторка великої кількості п’єс та інсценівок, втілених на різних сценах, і майже тридцяти книжок для дітей і підлітків. Це – «Чарівні речі», «Мандрівні казки», «Книга-антистрах “Не бійся боятися”», серії книг «Історії про…», серії «Феєричні пригоди» та інші. Співпрацює з кількома українськими видавництвами, найбільша кількість книжок вийшла у видавництві «Ранок».

Гі де Мопассан (Guy de Maupassant) — французький письменник, натураліст і декадент, автор понад трьохсот новел і шести романів. У найвідоміших романах «Життя» (Une vie) та «Любий друг» (Bel Ami) Мопассан зображує різні верстви паризького суспільства ХІХ століття: від вищого світу до дрібних буржуїв і селян. Його творам притаманна іронія, сатира та суспільна критика французького суспільства.

Олена Пчілка – творчий псевдонім Ольги Петрівни Косач (1849—1930), аристократки з міста Гадяч, що на Полтавщині, рідної сестри професора Михайла Драгоманова, матері шістьох дітей, зокрема й поетеси Лесі Українки.

Письменниця, перекладачка, фольклористка, видавчиня, меценатка, учасниця національного та феміністичного рухів, Олена Пчілка походила з відомого роду українських культурних діячів Драгоманових, навчалася у пансіоні шляхетних дівчат у Києві, була однією з найосвіченіших жінок свого часу, ставши першою жінкою-академіком.

Натаніель Готорн (Nathaniel Hawthorne) – американський письменник, майстер психологічного роману та один з найвідоміших класиків світової літератури. Зробив значний внесок у розвиток жанру американської новели. Вважається одним з чільних представників готичної літератури, мистецького напряму, більш поширеного на теренах Нової Англії XIX сторіччя.

Народився в місті Сейлем на північному заході США. Походив з родини емігрантів-пуритан, що відіграли значну роль у генезі Нової Англії. Закінчив бакалаврат гуманітарних наук Боудонського коледжу. Поєднував літературну діяльність та роботу на посаді держслужбовця, працюючи митним наглядачем. Ще за життя Готорн здобув визнання як майстер психологічного портрету, що увиразнив та збагатив літературу романтизму атмосферними образами символізму.

Авторську спадщину Натаніеля Готорна сформовано низкою багатожанрових творів: романів, новел, казок, есеїв та скетчів. В осерді прозового доробку – «Двічі розказані оповідання» (1937 р.), «Шарлатова літера» (1850 р.), «Дім із сімома фронтонами» (1851 р.). 

Ігор Антонюк — автор з Івано-Франківська, історик та педагог. Дебютував як автор горору та містики в часописах «Світ фентезі», «ТекстOver», згодом увійшов до збірки переможців конкурсу «Дотик зачаєного жаху» з оповіданням «Шепіт сосен».