1000 років радості й смутку. Мемуари

У своїй першій книзі мемуарів «1000 років радості й смутку» Ай говорить про протистояння з державою, що в поєднанні з його протестним мистецтвом, із одного боку, перетворили його на ікону для міжнародної творчої спільноти — а з іншого боку змусили працювати в політичному вигнанні.

Назва книги — це слова з вірша, які його батько, відомий поет Ай Цінь, написав під час відвідування руїн стародавнього міста на Шовковому шляху:

«Із тисячі років радощів і смутку / Не лишилося жодного сліду». Перебуваючи в ув’язненні, Ай вирішив, що таки хоче залишити слід; жаль через нездоланність прірви між ним і його вже покійним батьком, а також страх, що його маленький син може ніколи не дізнатися, хто такий насправді його батько, спонукали Ая Вейвея написати цю книгу. — Джіянґ Фан для The New Yorker. Ідея написати цю книжку прийшла до мене 2011 року, коли мене арештувала поліція. У період вимушеної ізоляції я відчув потребу осмислити свої стосунки з батьком, Ай Ціном.

Ми з ним не були емоційно близькі, проте наш зв’язок, безсумнівно, вплинув на те, який шлях у житті я обрав і в якому становищі опинився. Деякі особисті проблеми й політичні труднощі, які я пережив, були ті самі, з якими зіткнувся мій батько. Мене, як і його, таврували ворогом держави. Отож я вирішив написати розповідь про своє й батькове життя та поділитися цими мемуарами зі своїм сином, Ай Лао, якому на час мого арешту якраз виповнилося два роки. Коли через вісімдесят один день мене випустили, я найперше взявся начитувати свою історію, починаючи з того, що сталося за час мого арешту. Я хотів зберегти детальну розповідь про ці події, поки спогади про них були ще свіжі. — Ай Вейвей