Комплект книжок Ірини Вільде Сестри Річинські (з 3-х книг)

Дарина Дмитрівна Макогон, відома як Ірина Вільде (5 травня 1907, Чернівці — 30 жовтня 1982, Львів) — українська радянська письменниця. Лауреатка Шевченківської премії (1965) за феміністичний роман «Сестри Річинські». Перша жінка-лауреатка цієї премії. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Очолювала Львівську організацію Спілки письменників України (1965—1966).

Від 1922 року навчалася в гімназії в Чернівцях. У зв'язку з тим, що місто в 1918 році окупувала Румунія, 1923 року сім'я Макогонів переїхала до Станиславова в межах Другої Польської Республіки, де батько працював учителем. Як стверджує дослідниця Марія Вальо, перше оповідання «Марічка» було надруковане в тижневику «Український голос» у Перемишлі в 1926 році.

У 1928 році вступила до Львівського університету на гуманітарний відділ. 1930 року під час пацифікацій Дарину Макогон не допустили до сесії, вона покинула університет, повернулася до Станиславова. Працювала вчителькою, дописувала до українських часописів. У 1930 році надруковано перше оповідання «Повість життя» (пізніше відоме під назвою «Поема життя»).

1934 року написала свою першу повість «Вікна наростіж» (видано 1939 року). У 1935 році у львівському часописі «Нова хата» видала під псевдонімом «Ірина Вільде» повість «Метелики на шпильках» (окремим виданням у 1936 році) з часів навчання в Чернівецькій гімназії, і того ж року написала продовження — повість «Б'є восьма». У 1936 році отримала другу премію (перша премія не була присуджена) Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові за 1935 рік.

Цей рік став тріумфальним для Ірини Вільде: надрукувала збірку оповідань «Химерне серце», почала писати роман «Сестри Річинські». 1936 року народила старшого сина Ярему. Зібрала рукописи, опублікувала статті, спогади про Богдана-Ігоря Антонича. У 1939 році вийшла друком повість «Повнолітні діти», яка склала разом із «Метелики на шпильках» і «Б'є восьма» цикл «Метелики на шпильках».

У 1940 році Ірина Вільде прийнята до Спілки письменників УРСР. Під час німецької окупації проживала в селі Микуличин (тепер Надвірнянський район Івано-Франківської області), чоловік працював у мережі ОУН. 1942 року народила другого сина Максима. Після доносу місцевих поляків у гестапо чоловіка зарештували, і того ж дня Ірина з синами, попереджена німецькими урядовцями, втекла з Микуличина до батьків, які мешкали в Ходорові. Згодом чоловіка розстріляли гітлерівці, Вільде з дітьми переїхала до села Добрівляни (тепер Дрогобицький район), влітку 1944 року повернулася до Ходорова, де зустріла прихід «других совітів». У 1945-1949 роках Ірина Вільде працювала спецкореспонденткою газети «Правда Украины». 1947 року стала депутаткою Верховної Ради Української РСР за сприяння Сидора Ковпака. У 1949 році вийшла друком збірка оповідань «Зелена брама» на львівські теми.

У 1949-1951 роках Ірину Вільде піддали гонінням у Спілці письменників, як і Михайла Рудницького, за звинуваченнями в націоналізмі. У травні 1950 року одружилася з російськомовним інженером з Харківщини, полковником КДБ Іваном Дроб'язком (1897-1971), що працював на одному з військових заводів, який збудував для неї дачний будинок у селі Дора біля Яремча. Надалі гоніння вщухли, 1952 року Ірина Вільде опублікувала роман «Повнолітні діти», перероблений з циклу «Метелики на шпильках», в 1955-1956 в журналі «Жовтень» надруковано 1-й том роману «Сестри Річинські», який вийшов окремим виданням у 1958 році. У 1960 році розлучилася з Дроб'язком. 

1964 року вийшов 2-й том «Сестер Річинських». За цей роман у 1965 році Ірині Вільде присуджено Шевченківську премію. У 1965-1966 очолювала Львівську організацію Спілки письменників України. Численні життєві колізії і проблеми не оминули Ірину Вільде (тривалий час хворіла розсіяним склерозом). Померла 30 жовтня 1982 року. Похована на 59 полі Личаківського цвинтаря у Львові.