З непокритою головою. Українська жіноча проза

Оксана Луцишина (1974, Ужгород) — українська письменниця.

Автор книг поезії «Усвідомлена ніч» («Гранослов» 1997) та «Орфей Великий» («Зерна» 2000), збірки оповідань «Не червоніючи» («Факт» 2007) і роману «Сонце так рідко заходить» («Факт» 2007).

Переможець літературних конкурсів «Гранослов» і «Привітання життя», лауреат премії «Благовіст».

Українська письменниця, літературознавець та журналіст.
Народилася 2 березня 1954 р. в смт. Гребінки Київської області.
Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Вивчала чеську мову у Літній школі слов'янських студій Масарикового університету. Згодом  працювала вчителькою в одній із середніх шкіл м. Києва, провідним науковим працівником Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського, керівником прес-центру Національного університету Києво-Могилянська академія, редактором відділу часопису «Українська культура», оглядачем газети «Вечірній Київ», старшим науковим працівником Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури України.
Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України.
Авторка  кількох збірок поезій,  книг та низки статей.
 Твори перекладалися англійською, литовською, польською, російською мовами.

Галина Пагутяк — відома українська письменниця. Народилася 26 липня 1958 року в селі Залокоть Дрогобицького району на Львівщині, згодом родина переїхала в село Уріж. Наймолодша з трьох доньок.

Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або, як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб).

Вищу освіту здобула на філологічному факультеті Київського держуніверситету ім.Т.Шевченка. Працювала в школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, Львівській картинній галереї.

Як прозаїк дебютувала в журналі «Дніпро» повістю «Діти» (1981 р.). Через рік у письменницькому видавництві України вийшла її перша книга під тією ж назвою.

Авторка книг: «Діти» («Повість про Марію і Магдалину»; «Філософський камінь (1982); «Господар» (1986), «Гірчичне зерно» (1990); «Записки Білого Пташка» (1999) «Захід сонця в Урожі» (2003), «Писар Східних Воріт Притулку» (2003), «Втеча звірів, або Новий Бестіарій» (2006), «Слуга з Добромиля» (2006), «Мій Близький і Далекий Схід» (2009), «Урізька готика» (2010), «Сни Юлії і Германа» (2011), «Уріж та його духи» (2012), «Кожен день — інший» (2013) та інших.

Лауреатка Шевченківської премії.

Народилася 17 лютого 1959 р. у Києві. Закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка (тепер – Київський національний університет ім. Т.Шевченка) (1981) та французьку філологію Київського інституту іноземних мов (тепер – Київський лінгвістичний університет) (1994). Авторка низки новел та багатьох перекладів, працює науковим співробітником Українського центру культурних досліджень. За переклад антології французького сонета стала лауреатом премії ім. М. Зерова (1993). Друкувала в періодиці оповідання та новели, деякі з них перекладались і друкувались французькою, німецькою, хорватською та білоруською мовами. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

Леся Українка (справжнє ім'я — Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка; 1871, Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія — 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія (нині Грузія)) — українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія.

У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського жіночого руху та національного відродження.

Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).

Ольга Кобилянська (1863–1942) — буковинська феміністка, авторка повістей та оповідань про проблеми українського жіноцтва. Її творча спадщина велика й різноманітна.

Оксана Забужко — письменниця, авторка двадцяти книжок різних жанрів (поезія, проза, есеїстика, критичні студії). Випускниця філософського факультету та аспірантури з естетики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України.

На початку 1990-х років викладала україністику в США (Гарвардський, Пенсільванський, Пітсбурзький університети). Твори Оксани Забужко перекладено у понад двадцяти країнах світу, екранізовано, інсценовано, покладено на музику.

Лауреатка численних престижних премій і нагород, остання з яких — премія Центральної і Східної Європи Ангелус за найкращий роман року, виданий польською мовою («Музей покинутих секретів», 2013).