Щастя

Грицько Григоренко (справжнжє ім'я Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач; березень 1867 — 27 квітня 1924) — українська письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дружина Михайла Косача, брата Лесі Українки.

Народилася в місті Макар'єв (нині місто Костромської області, РФ) у сім'ї вчителя Є. Судовщикова, який був другом Михайла Драгоманова. Від 1868 разом із матір'ю жила в родині Драгоманових. Закінчила гімназію, від 1885 навчалася на історико-філософському відділі Вищих жіночих курсів (Київ). Належала до кола молоді, яка гуртувалася навколо Лесі Українки; влітку відпочивала в родині Косачів на Полтавщині та Волині. 12 вересня 1893 одружилася з Михайлом Косачем і виїхала з ним до міста Дерпт (нині Тарту, Естонія), де він закінчував університет і залишився працювати на фізико-математичному факультеті. Там же видала першу збірку імпресіоністичних оповідань «Наші люди на селі» (1898), яку прихильно зустріли Іван Франко та Леся Українка, хоч і критикували за песимізм.

Від 1901 подружжя жило в Харкові. 1903 року, після смерті чоловіка, Григоренко повернулася до Києва, закінчила юридичні курси, працювала в суді, була діячкою Товариства захисту працюючих жінок. Через невдоволення роботою переїхала до м. Гадяч, де займалася домашнім учителюванням і творчою працею. Співпрацювала з київською газетою «Рада», періодичними виданнями «Рідний край», «Літературно-науковий вістник», «Молода Україна». Оселившись у Могильові (нині місто Могилів-Подільський) разом із Оленою Пчілкою, жила з дрібних заробітків.

Автор натуралістичних оповідань переважно з українського селянського побуту, а також робітничого життя («Смерди», «Пересельці», «Ніяк не вмре», «Чи по правді?», «Людям», «Машиніст» та ін.); оповідань для дітей (збірка «Дітки», 1918), п'єс («Яблука», 1918; «Дімин сон», опублікована 1930), спогадів «Хаос», знайдених лише 1980 року (рукопис зберігається у фондах Київського музею Лесі Українки). Створила галерею розмаїтих психологічних портретів селян та українських інтелігентів. Перекладала літературні твори з французької, англійської та шведської мов. Переклала на французьку комедію «Одруження» Миколи Гоголя.

Леся Українка (справжнє ім'я — Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка; 1871, Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія — 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія (нині Грузія)) — українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія.

У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського жіночого руху та національного відродження.

Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).

Анастасія Євдокимова — головна редакторка медіа Сенсор, літературознавиця, співавторка подкасту «Наразі без назви», у минулому кураторка фестивалю Гогольfest.

Працювала в Інституті книги та була кураторкою спецпроєктів на «Книжковому Арсеналі».

Любов Яновська (1861–1933) — українська письменниця, громадська діячка, членкиня Української центральної Ради. Навчалася в Полтавському інституті шляхетних дівиць, займалася самоосвітою; згодом викладала та організувала недільну школу.

Відстоювала національні права українців на рідну мову, літературу, культуру, домагалася відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903); очолювала київську «Просвіту». Написала близько 100 оповідань, романів, повістей і п’єс.