Гіменей розкутий. Добірка української еротичної прози

Грицько Григоренко (справжнжє ім'я Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач; березень 1867 — 27 квітня 1924) — українська письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дружина Михайла Косача, брата Лесі Українки.

Народилася в місті Макар'єв (нині місто Костромської області, РФ) у сім'ї вчителя Є. Судовщикова, який був другом Михайла Драгоманова. Від 1868 разом із матір'ю жила в родині Драгоманових. Закінчила гімназію, від 1885 навчалася на історико-філософському відділі Вищих жіночих курсів (Київ). Належала до кола молоді, яка гуртувалася навколо Лесі Українки; влітку відпочивала в родині Косачів на Полтавщині та Волині. 12 вересня 1893 одружилася з Михайлом Косачем і виїхала з ним до міста Дерпт (нині Тарту, Естонія), де він закінчував університет і залишився працювати на фізико-математичному факультеті. Там же видала першу збірку імпресіоністичних оповідань «Наші люди на селі» (1898), яку прихильно зустріли Іван Франко та Леся Українка, хоч і критикували за песимізм.

Від 1901 подружжя жило в Харкові. 1903 року, після смерті чоловіка, Григоренко повернулася до Києва, закінчила юридичні курси, працювала в суді, була діячкою Товариства захисту працюючих жінок. Через невдоволення роботою переїхала до м. Гадяч, де займалася домашнім учителюванням і творчою працею. Співпрацювала з київською газетою «Рада», періодичними виданнями «Рідний край», «Літературно-науковий вістник», «Молода Україна». Оселившись у Могильові (нині місто Могилів-Подільський) разом із Оленою Пчілкою, жила з дрібних заробітків.

Автор натуралістичних оповідань переважно з українського селянського побуту, а також робітничого життя («Смерди», «Пересельці», «Ніяк не вмре», «Чи по правді?», «Людям», «Машиніст» та ін.); оповідань для дітей (збірка «Дітки», 1918), п'єс («Яблука», 1918; «Дімин сон», опублікована 1930), спогадів «Хаос», знайдених лише 1980 року (рукопис зберігається у фондах Київського музею Лесі Українки). Створила галерею розмаїтих психологічних портретів селян та українських інтелігентів. Перекладала літературні твори з французької, англійської та шведської мов. Переклала на французьку комедію «Одруження» Миколи Гоголя.

Володимир Винниченко (16 [28] липня 1880, Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 6 березня 1951, Мужен, Приморські Альпи, Франція) — український політичний і громадський діяч, прозаїк, драматург і художник. Автор усіх декларацій, універсалів та законодавчих проєктів УНР.

Перший голова Директорії УНР (14 грудня 1918 року — 10 лютого 1919 року), голова Генерального секретаріату та генеральний секретар внутрішніх справ. Другий очільник Українського Національного Союзу, з 18 вересня 1918 по 14 листопада 1918.

Представник делегації Української Центральної Ради у Петрограді. Окрім політичної діяльності, Винниченко також займався літературою. Відповідно до законодавства незалежної України є борцем за незалежність України у ХХ сторіччі.

Культовий український письменник Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Фітільов; 1893–1933) — один з осново-положників пореволюційної української прози, майстер психологічної новели з елементами романтизму та імпресіонізму. За своє недовге життя став однією з ключових фігур національної літератури й одним з найважливіших представників Розстріляного відродження.

Микола Фітільов народився в Тростянці Сумської області, в сім’ї вчителів. У 1916 році закінчив Богодухівську гімназію. Як і більшість його однолітків, воював на фронтах Першої світової та громадянської воєн, в 1919 році став членом більшовицької партії, щиро повіривши, що ідеї комунізму здатні змінити світ. Ця романтична віра відбилася в перших же збірках його поезій «Молодість» (1921 р.) і «Світанкові симфонії» (1922 p.), опублікованих під псевдонімом Микола Хвильовий.

У 1921 році Хвильовий переїжджає до Харкова і активно включається в літературно-художнє життя, полишивши поезію на користь прози та публіцистики. В 1923 р. він був серед членів – засновників письменницької організації «Гарт», в 1925 р. був ініціатором створення Вільної академії пролетарської літератури (Вапліте), а в 1930 р. – Пролетарського літературного фронту (Пролітфронт). 

У доробку митця переважають невеликі за розміром новели — виняток становить лише повість «Санаторійна зона» і роман «Вальдшнепи», другу частину якого досі шукають біографи.

Після загибелі Хвильового кампанія його цькування й переслідування посилилась. Всі твори письменника були заборонені й вилучені. Прозаїка оголосили ворогом народу, а місце поховання незабаром зрівняли із землею.  Ім’я Хвильового ­повернулося до нас лише зі здобуттям Україною незалежності. 

Юрій Яновський (14 (27) серпня 1902, Маєрове — 25 лютого 1954, Київ) — український письменник та поет.

Один із романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Редактор журналу «Українська література», військовий журналіст.