Галина Пагутяк — відома українська письменниця. Народилася 26 липня 1958 року в селі Залокоть Дрогобицького району на Львівщині, згодом родина переїхала в село Уріж. Наймолодша з трьох доньок. Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або, як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб).
Вищу освіту здобула на філологічному факультеті Київського держуніверситету ім.Т.Шевченка. Працювала в школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, Львівській картинній галереї. Як прозаїк дебютувала в журналі «Дніпро» повістю «Діти» (1981 р.). Через рік у письменницькому видавництві України вийшла її перша книга під тією ж назвою.
Авторка книг: «Діти» («Повість про Марію і Магдалину»; «Філософський камінь (1982); «Господар» (1986), «Гірчичне зерно» (1990); «Записки Білого Пташка» (1999) «Захід сонця в Урожі» (2003), «Писар Східних Воріт Притулку» (2003), «Втеча звірів, або Новий Бестіарій» (2006), «Слуга з Добромиля» (2006), «Мій Близький і Далекий Схід» (2009), «Урізька готика» (2010), «Сни Юлії і Германа» (2011), «Уріж та його духи» (2012), «Кожен день — інший» (2013) та інших. Лауреатка Шевченківської премії.
Магнат
- Стоимость от 29 грн
- Срок доставки 1-4 дня
- Доставляем службой Новая Почта
- Бесплатная доставка от 1000 грн
- Международная отправка (доставка в другие страны мира)
- Возврат, обмен в течение 14 дней
- Наличными (в отделении курьерской службы)
- Картой VISA или MASTERCARD
- Apple Pay
- Google Pay
Шляхтич Речі Посполитої, політичний, громадський і літературний діяч Ян Щасний Гербурт помирає за день до початку 1617 року. Збіднілий вельможа Северин, що став свідком боротьби тіней за його душу й самої смерті, бере на себе роль «парсуни» магната — за старим звичаєм, він супроводжуватиме тіло Яна Щасного на похороні в його одязі й подобі.
А доти Северину належить пізнати суперечливу персону свого колишнього благодійника, розгадати внутрішній і зовнішній світи Добромильської околиці та її мешканців, а тимчасом знайти ключ і до власної душі. Історичний роман Галини Пагутяк «Магнат» не можна назвати біографічним — це лише відгомін на периферії історії, про яку ми майже не знаємо.