Коли говорять гармати… Антологія української воєнної прози ХХ століття

Українська письменниці, літературознавець та літературний критик. Доктор філологічних наук.
Народилася 30 липня 1958 на Чернігівщині.
Працювала в Інституті літератури НАНУ, заступником редактора журналу «Слово і час». Досліджує проблеми стильової диференціації української літератури ХХ століття, особливості розвитку українського модернізму. Автор статей, рецензій, оглядів у журналах «Вітчизна», «Прапор», «Березіль», «Слово і час». Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Валер’ян Підмогильний (1901—1937) — один із найвидатніших українських прозаїків XX ст. Письменник залишив по собі чималий доробок, хоч і був репресований у розквіті творчих сил.

Письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського «розстріляного відродження». Жертва Сталінських репресій.

Григор Михайлович Тютюнник — украинский писатель и переводчик. Младший единокровный брат писателя Григория Тютюнника.

Культовий український письменник Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Фітільов; 1893–1933) — один з осново-положників пореволюційної української прози, майстер психологічної новели з елементами романтизму та імпресіонізму. За своє недовге життя став однією з ключових фігур національної літератури й одним з найважливіших представників Розстріляного відродження.

Микола Фітільов народився в Тростянці Сумської області, в сім’ї вчителів. У 1916 році закінчив Богодухівську гімназію. Як і більшість його однолітків, воював на фронтах Першої світової та громадянської воєн, в 1919 році став членом більшовицької партії, щиро повіривши, що ідеї комунізму здатні змінити світ. Ця романтична віра відбилася в перших же збірках його поезій «Молодість» (1921 р.) і «Світанкові симфонії» (1922 p.), опублікованих під псевдонімом Микола Хвильовий.

У 1921 році Хвильовий переїжджає до Харкова і активно включається в літературно-художнє життя, полишивши поезію на користь прози та публіцистики. В 1923 р. він був серед членів – засновників письменницької організації «Гарт», в 1925 р. був ініціатором створення Вільної академії пролетарської літератури (Вапліте), а в 1930 р. – Пролетарського літературного фронту (Пролітфронт). 

У доробку митця переважають невеликі за розміром новели — виняток становить лише повість «Санаторійна зона» і роман «Вальдшнепи», другу частину якого досі шукають біографи.

Після загибелі Хвильового кампанія його цькування й переслідування посилилась. Всі твори письменника були заборонені й вилучені. Прозаїка оголосили ворогом народу, а місце поховання незабаром зрівняли із землею.  Ім’я Хвильового ­повернулося до нас лише зі здобуттям Україною незалежності.