Друзі, ми продовжуємо працювати в Харкові. Віримо в ЗСУ і Нашу Перемогу! Слава Україні!
Ваша корзина пуста.
Версия сайта на русском языке
Вы всегда можете переключить на украинский язык, воспользовавшись переключателем в шапке сайта
СПАСИБО
Личный кабинет
Моє ім'я - Маріте
| Код товара: 78417 |
Код товара: 78417
64 грн
12 человек добавили в Вишлист
Нет в продаже
- Дешевле не найдешь
- Только оригинальные книги
- Бесплатная доставка от 1500 грн
-
- Доставка:
- Стоимость от 29 грн
- Срок доставки 1-4 дня
- Доставляем службами Новая Почта или УкрПочта
-
- Гарантия:
- Возврат, обмен в течение 14 дней
-
- Варианты оплаты:
- Наличными (в отделении курьерской службы)
- Картой VISA или MASTERCARD
Автор: Альвідас Шляпікас
Издательство: Саммит-Книга
Переплет
Мягкий
К-во страниц
168 стр
ISBN
978-966-2665-99-4
Язык
украинский
- Дешевле не найдешь
- Только оригинальные книги
- Бесплатная доставка от 1500 грн
Описание книги Моє ім'я - Маріте
Роман освітлює одну з білих плям у новітній історії – історію «вовчих дітей». Після Другої світової війни німецькі жінки зі Східної Пруссії відправили багатьох своїх дітей на іншу сторону Німану, де був хліб. Тисячі німецьких дітей потрапили в Литву, де намагалися вижити. Одним пощастило знайти опікунів, іншим випала нелегка доля: просити милостиню, продавати себе, пережили насильство. Таких дітей називали «вовчими дітьми». Щоб якось існувати, «вовчим дітям» доводилося жебракувати, бродяжити, братися за різну роботу. Багато що залежало від того, яких людей вони зустрінуть.
Були дівчата, дівчатка, якими користувалися сільські чоловіки. Історія німецької дівчини Ренате, що отримала литовське ім’я Маріте, описує трагічну долю багатьох біженців у перші повоєнні роки в Прибалтиці. Роман заснований на реальних фактах. «Коли книга вийшла, з'ясувалося, що дуже багато дівчаток з числа «вовчих дітей» отримали саме таке ім'я - Маріте. Це було важливо при перевезенні дітей через кордон, або щоб захиститися від стрібасів (агентів-бойовиків з винищувальних загонів), які ходили по домівках. Якби вони знайшли німецьку дитину, всю сім'ю вислали б до Сибіру. Щоб росіяни не зрозуміли, що дівчинка німкеня, її вчили говорити «Мене звуть Маріте». Вони знали тільки одну цю фразу, яка допомагала вижити»».
