Марко Вовчок

Марко Вовчок, при народженні Марія Олександрівна Вілінська, у першому шлюбі Маркович, в другому — Лобач-Жученко (10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське, Єлецький повіт, Орловська губернія, Російська імперія (тепер Липецька область РФ) — 28 липня (10 серпня) 1907, хутір Долинськ, Терщина, Російська імперія (нині район міста Нальчик, Кабардино-Балкарська республіка, РФ) — українська і російська письменниця, перекладачка.

Її твори мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України. У 1860-х здобула значної літературної слави в Україні після публікації в 1857 році україномовної збірки «Народні оповідання». Збагатила українську літературу низкою нових жанрів, зокрема соціально-феміністичною повістю («Інститутка»). Повість «Маруся» в перекладі-адаптації французькою стала популярною в Західній Європі кінця XIX ст.

Після скандалу щодо плагіату її перекладів російською у 1870-х майже припинила літературну кар'єру. Одружена з українським етнографом Опанасом Марковичем та російським офіцером Михайлом Лобачем-Жученком, мати російського публіциста Богдана Марковича, троюрідна сестра російського літературознавця Дмитра Писарєва, старша сестра російського письменника Дмитра Вілінського та тітка українського дипломата Олександра Вілінського.

Донині різняться думки з приводу авторства українських творів Марка Вовчка. З середини XIX століття тривають дискусії щодо її magnum opus «Народні оповідання»: значна частина літературознавців (зокрема, й редактор збірки Пантелеймон Куліш) вважає що збірка була написана в співавторстві з Опанасом Марковичем