Травам не можна помирати

Київ 1970-х років… Уже й Сталіна немає, та українська нація вкотре на межі свого існування. Насамперед мовного, а «мова — це домівка буття». Перед нами постають долі «отруєних» радянським режимом людей: тих, хто пристосовується, пише оди вождям, співпрацює з кагебістами і не хоче «жертвувати граминкою свого спокою та відром олів’є».

Очима дуже різних героїв роману бачимо Україну, у якій не можна бути українцем: або співпраця, або діагноз і психлікарня. Методи й практики, до яких вдавався радянський режим, нищачи людську особистість, напрочуд різноманітні. Але й на тлі усього цього проростає паросток кохання. Бо ж «трави мусять проростати навіть крізь асфальт».

Ця книжка — для повного занурення в 1970-ті роки радянської доби в Україні — період тихого та підступного придушення української мови й культури. У романі висвітлено письменницький дисидентський рух і співпрацю авторів із владою, а також протистояння нечисленних інакодумців із радянським режимом.

Читачам відкриється, як еволюціонували методи КДБ щодо боротьби з ворогами народу: від розстрілів до репресивної психіатрії. Роман спонукає до роздумів, які уроки історії ми не засвоїли тоді, і що з тих часів впливає на українців й понині. За мотивами роману знято короткометражний фільм «70-ті».