Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) – письменник, один із найяскравіших представників реалізму в українській літературі. Прозаїк, драматург, етнограф-фольклорист. Народився 13 (25) листопада 1838 року у м. Стеблів Київської губернії, в родині священика.
Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), Київській духовній академії (1861–1865). Враження цього періоду життя покладені в основу роману «Хмари». Замість духовної кар’єри обрав педагогічну.
Викладав російську словесність, а також історію та географію у Полтаві, Седлеці, Каліші, Кишиневі. У 1885 році, вийшовши у відставку, письменник оселився у Києві і надалі займався суто літературною діяльністю.
Жив скромно. До останніх сил працював, щоб завершити свої твори. Помер 2 (15) квітня 1918 року у шпиталі для одиноких людей на Дегтярівці у Києві. Похований на Байковому кладовищі. Найважливіші прозові твори: «Дві московки» (1868), «Микола Джеря» (1876), «Хмари» (1874), «Кайдашева сім’я» (1879), «Афонський пройдисвіт» (1890), «Князь Єремія Вишневецький» (1897).
Кайдашева сім'я
- Стоимость от 29 грн
- Срок доставки 1-4 дня
- Доставляем службой Новая Почта
- Бесплатная доставка от 1000 грн
- Международная отправка (доставка в другие страны мира)
- Возврат, обмен в течение 14 дней
- Наличными (в отделении курьерской службы)
- Картой VISA или MASTERCARD
- Apple Pay
- Google Pay
Тема семейных распрей бессмертна. Действие «Кайдашевой семьи», кажется, могло происходить никогда в любом регионе Украины. Наверное, именно поэтому это произведение такое живое и получает все новые воплощения — в театре, в кино. Яркие описания жизни, юмор и прекрасно зафиксированный разговорный язык.
А главное, вечные персонажи, черты которых можно распознать даже у ваших знакомых — брать, что, повзрослев, не могут найти общий язык и поделить имущество, нервная мать, всю свою жизнь посвятившая уходу за семьей, но и контролю над ней, старый Кайдаш, все больше теряющий смысл жизни и заглядывающий в рюмку.
Нечуй-Левицкий изображает семью со свежими ранами, оставшимися после отмены барщины, и сквозь смех в этой истории проступают слезы не только от семейных оскорблений, но и от глубоких колониальных травм.
