Євромайдан. Хроніка відчуттів

Юрій Винничук — відомий український письменник, журналіст, перекладач і редактор. Свій творчий шлях він розпочав ще в 1970-х роках як автор непересічних поетичних творів, а згодом і літературних містифікацій, серед яких читачам особливо запам’яталося "Житіє гаремноє" — вигадані щоденники Роксолани.

На початку 1990-х років письменник був режисером естрадного театру "Не журись" та засновником "Кабарету Юрця і Стефця". Але справжній успіх принесло Юрію Винничуку звернення до великої прози. Його романи "Діви ночі" (1991), "Танґо смерті" (2012), "Аптекар" (2015), "Цензор снів" (2016), "Лютеція" (2017) та "Нічний репортер" (2019), захопливі та драматичні, позначені неабиякою майстерністю і глибоким знанням матеріалу, мають величезну популярність і любов читачів. На рахунку письменника також ціла низка творів для дітей і краєзнавчі видання "Легенди Львова" (1999), "Кнайпи Львова" (2000), "Таємниці львівської кави" (2001) і "Таємниці львівської горілки" (2006).

Лише побіжний перелік створеного письменником у різноманітних жанрах за останні десятиріччя мав би займати кілька сторінок. Твори Юрія Винничука перекладено англійською, німецькою, французькою, хорватською, польською, болгарською, сербською, білоруською, японською, китайською мовами і навіть мовою есперанто, чимало з них відзначені престижними літературними нагородами.

Тарас Прохасько (16 травня 1968, Івано-Франківськ) — сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Член Асоціації українських письменників.

Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1992). Брав участь у студентському русі 1989-1991 років, у «революції на граніті» у Києві у 1990 року.

За словами Прохаська, він вирішив стати письменником ще з 12 років. У школі не читав радянських українських авторів. Тільки після армії прочитав вірші Дмитра Стуса та почав писати сам. Оскільки Тарас вчився на абсолютно немистецькому біологічному факультеті, Прохасько певний час вважав, що сучасної української літератури не існує. Перші її твори він прочитав лише у 1990 році, коли познайомився з Юрком Іздриком, який розвісив в Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького часопису «Четвер». Перші твори Прохаська Іздрик не прийняв, а згодом Тарас написав своє перше оповідання «Спалене літо», яке було опубліковане у часописі.

Після закінчення навчання змінив безліч професій: трудився в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, викладав у школі рідного міста, був барменом, сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії.

У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті "Експрес", згодом писав авторські колонки до "Експресу" та "Поступу". Коли друзі Прохаська створили «газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-Франківській обласній тижневій газеті "Галицький кореспондент".

У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines Urbani». У квітні 2010 року Прохасько вперше відвідав США, де в нього відбулися творчі вечори у Нью-Йорці та Вашингтоні.

Одружений, має двох синів.

Нагороди

1997 — лауреат премії видавництва «Смолоскип».
2006 — перше місце у номінації «Белетристика» за книгу «З цього можна було б зробити кілька оповідань» (версія журналу «Кореспондент»).
2007 — третє місце у номінації «Документалістика» за книгу «Порт Франківськ» (версія журналу «Кореспондент»).
2007 — лауреат літературної премії імені Джозефа Конрада (заснована Польським інститутом у Києві).
2011 - книгу Тараса Прохаська «БотакЄ» було визнано «Книгою року».

 

Сергій Жадан — культова постать в сучасній українській літературі, автор романів «Інтернат», «Месопотамія», «Ворошиловград», поетичних збірок «Господь симпатизує аутсайдерам», «Життя Марії», «Тамплієри» тощо. Його творчість відома далеко за межами нашої держави.

Твори Жадана відзначені престижними міжнародними літературними нагородами, такими як премія Бу-Ба-Бу за найкращий вірш року, премія «Книга року BBC», літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського, премія Brücke Berlin, ремія Jan Michalski Prize for Literature, премія «ЛітАкцент року» тощо. Вітчизняні та зарубіжні критики високо поціновують літературний доробок автора.

Юрій Андрухович - поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Співзасновник поетичної групи Бу-Ба-Бу, яка одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції.

Найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), «Лексикон інтимних міст» (2011), «Коханці Юстиції» (2017). Автор поетичних збірок: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком ‘‘Індія’’ (1997), «Пісні для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013).

Лауреат низки літературних нагород, зокрема — премії ім. Гердера, Спеціальної премії миру ім. Ремарка, Ляйпцизької книжкової премії до європейського порозуміння, Літературної премії Центральної Європи Angelus, Премії імені Ханни Арендт, Медалі Ґете, Премії Вілениці та ін.

Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені двадцятьма мовами світу.