Гіменей розкутий. Добірка української еротичної прози

Грицько Григоренко (справжнжє ім'я Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач; березень 1867 — 27 квітня 1924) — українська письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дружина Михайла Косача, брата Лесі Українки.

Народилася в місті Макар'єв (нині місто Костромської області, РФ) у сім'ї вчителя Є. Судовщикова, який був другом Михайла Драгоманова. Від 1868 разом із матір'ю жила в родині Драгоманових. Закінчила гімназію, від 1885 навчалася на історико-філософському відділі Вищих жіночих курсів (Київ). Належала до кола молоді, яка гуртувалася навколо Лесі Українки; влітку відпочивала в родині Косачів на Полтавщині та Волині. 12 вересня 1893 одружилася з Михайлом Косачем і виїхала з ним до міста Дерпт (нині Тарту, Естонія), де він закінчував університет і залишився працювати на фізико-математичному факультеті. Там же видала першу збірку імпресіоністичних оповідань «Наші люди на селі» (1898), яку прихильно зустріли Іван Франко та Леся Українка, хоч і критикували за песимізм.

Від 1901 подружжя жило в Харкові. 1903 року, після смерті чоловіка, Григоренко повернулася до Києва, закінчила юридичні курси, працювала в суді, була діячкою Товариства захисту працюючих жінок. Через невдоволення роботою переїхала до м. Гадяч, де займалася домашнім учителюванням і творчою працею. Співпрацювала з київською газетою «Рада», періодичними виданнями «Рідний край», «Літературно-науковий вістник», «Молода Україна». Оселившись у Могильові (нині місто Могилів-Подільський) разом із Оленою Пчілкою, жила з дрібних заробітків.

Автор натуралістичних оповідань переважно з українського селянського побуту, а також робітничого життя («Смерди», «Пересельці», «Ніяк не вмре», «Чи по правді?», «Людям», «Машиніст» та ін.); оповідань для дітей (збірка «Дітки», 1918), п'єс («Яблука», 1918; «Дімин сон», опублікована 1930), спогадів «Хаос», знайдених лише 1980 року (рукопис зберігається у фондах Київського музею Лесі Українки). Створила галерею розмаїтих психологічних портретів селян та українських інтелігентів. Перекладала літературні твори з французької, англійської та шведської мов. Переклала на французьку комедію «Одруження» Миколи Гоголя.

Володимир Винниченко - видна фігура в історії України не тільки як письменник і один з учасників руху українізації, але і як активний політичний діяч першої половини ХХ століття. Народився і виріс Володимир у сільській родині, проте з дитинства виявляв неабиякі здібності до навчання і до 20 років йому вдалося здобути не тільки середню, а й вищу освіту в галузі юриспруденції. Його завжди обурювали питання утисків української ідеї та він відчував бажання стати на його захист.

Ще в 1903 році він був виключений з університету за норовливість поглядів і участь у таємних організаціях. У молодості Володимир кілька разів був арештований, сидів у в'язниці, втік і переховувався під чужим ім'ям. У дореволюційний період Володимир Винниченко починає літературну діяльність і стає автором скандальних книг, які виходили підпільно. Пізніше діяльність молодого активіста була помічена і його запал зустрів позитивний відгук серед однодумців, незабаром Володимир стає членом Центральної Ради. Авторство практично всіх указів, виданих ЦС належить йому.

У зв'язку зі своєю діяльністю йому довелося багато ховатися, а в результаті зіткнення поглядів зі своїм співробітником вирішив покинути країну. Переживши війни і революції, Володимир не залишав своєї головної життєвої мети, в якій йому допомагала і дружина. В той час, коли йому доводилося ховатися, письменник творить. Його твори бачать світло, в основному, за кордоном, там же і з'являються перші рецензії і критика. Стиль його написання відрізняється змішуванням стилів тих письменників, яких він вважав своїми кумирами та вчителями і у яких він перейняв ідею відродження української культури. Книги Винниченка сьогодні представляють культурну цінність для українського народу, багато з них включені до шкільної програми.

Сьогодні, через багато років, купити його роботи можна безперешкодно як у Києві, так і в будь-якому іншому місті. У нашому інтернет-магазині ви зустрінете "Конкордизм", "Записки кирпатого Мефістофеля", "Сонячна машина", "Дзеркало" і багато інших. Замовити будь-яку його публікацію можна найбільш зручним для вас способом, при цьому вам не потрібно покидати дім чи робоче місце, а отримати вибране видання можна з доставкою за вказаною адресою в будь-якому місті.

Культовий український письменник Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Фітільов; 1893–1933) — один з осново-положників пореволюційної української прози, майстер психологічної новели з елементами романтизму та імпресіонізму. За своє недовге життя став однією з ключових фігур національної літератури й одним з найважливіших представників Розстріляного відродження.

Микола Фітільов народився в Тростянці Сумської області, в сім’ї вчителів. У 1916 році закінчив Богодухівську гімназію. Як і більшість його однолітків, воював на фронтах Першої світової та громадянської воєн, в 1919 році став членом більшовицької партії, щиро повіривши, що ідеї комунізму здатні змінити світ. Ця романтична віра відбилася в перших же збірках його поезій «Молодість» (1921 р.) і «Світанкові симфонії» (1922 p.), опублікованих під псевдонімом Микола Хвильовий.

У 1921 році Хвильовий переїжджає до Харкова і активно включається в літературно-художнє життя, полишивши поезію на користь прози та публіцистики. В 1923 р. він був серед членів – засновників письменницької організації «Гарт», в 1925 р. був ініціатором створення Вільної академії пролетарської літератури (Вапліте), а в 1930 р. – Пролетарського літературного фронту (Пролітфронт). 

У доробку митця переважають невеликі за розміром новели — виняток становить лише повість «Санаторійна зона» і роман «Вальдшнепи», другу частину якого досі шукають біографи.

Після загибелі Хвильового кампанія його цькування й переслідування посилилась. Всі твори письменника були заборонені й вилучені. Прозаїка оголосили ворогом народу, а місце поховання незабаром зрівняли із землею.  Ім’я Хвильового ­повернулося до нас лише зі здобуттям Україною незалежності. 

Юрій Яновський (1902 – 1954) – український прозаїк, поет, драматург, журналіст, редактор і сценарист ВУФКУ, художній керівник Одеської кінофабрики. Сучасники називали його «добрим генієм українського кіно».