Андре Жід

Андре Жід (22 листопада 1869, Париж — 19 лютого 1951, Париж) — французький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1947). Народився в Парижі. Його батько був протестантом, мати — католичкою. Батько, Поль Жід, за походженням із провінції Севенни, був професором римського права в Університеті Парижа. Мати Жульєта Рондо походила з багатої нормандської родини й виховувала Андре в строгих правилах християнської моралі. 1889 року Жід успішно склав іспити на бакалавра й зайнявся письменництвом.

Анонімно й своїм коштом опублікував «Записки Андре Вальтера» (Les cahiers d'André Walter, 1891), «Поезії Андре Вальтера» (Les poésies d'André Walter, 1892), «Трактат Нарциса» (Le traité du Narcisse, під своїм іменем, 1892). Хворів на сухоти й 1893 року відплив до Північної Африки, сподіваючись там одужати. Після смерті матері й фіктивного шлюбу зі своєю кузиною Мадлен Рондо (вона з'являється в його творах під іменем Еммануель) Андре опублікував «Страви земні» (Les nourritures terrestres, 1897).

1909 року Андре Жід, Жак Копо, Жан Шлюмберґер та Андре Рюйтер заснували часопис «Nouvelle Revue Française», який з наступного року почала субсидувати корпорація видавництв під управлінням Ґастона Ґалімара. 1939 року завдяки публікації свого «Щоденника» (Journal 1889—1939) Андре Жід став першим сучасником, якого надрукували в серії «Бібліотека Плеяди».

1947 року після появи «Тесея» (Thésée) він одержав Нобелівську премію «за глибокі і художньо досконалі твори, в яких людські проблеми подано з безстрашною повагою до істини і глибокою психологічною проникливістю». Помер 19 лютого 1951 року в Парижі.