Чарлз Дікенс (1812 — 1870) — англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор. Деякі критики називали Дікенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях і гротескних образах. Популярність творів Дікенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися.
Багато з романів Дікенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Дікенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини. Твори Дікенса пронизані дотепністю, що вплинуло на оригінальність національного характеру і способу мислення, відомого у світі як «англійський гумор».
Найзнаменитіші романи Дікенса: «Посмертні записки Піквікського клубу», «Пригоди Олівера Твіста», «Ніколас Нікльбі», «Девід Копперфільд», «Холодний дім», «Повість про двоє міст», «Великі сподівання», «Наш спільний друг», «Таємниця Едвіна Друда».
Посмертні записки Піквікського клубу
- Стоимость от 29 грн
- Срок доставки 1-4 дня
- Доставляем службами Новая Почта или УкрПочта
- Бесплатная доставка от 1000 грн
- Международная отправка (доставка в другие страны мира)
- Возврат, обмен в течение 14 дней
- Наличными (в отделении курьерской службы)
- Картой VISA или MASTERCARD
- Apple Pay
- Google Pay
1836 лондонское издательство «Чепмен и Голл» напечатало первые выпуски «Посмертных записок Пиквикского клуба», молодой автор которых скрылся под псевдонимом «Боз».
Тогда, наверное, еще никто не думал, что этому произведению суждено было стать признанным шедевром мирового юмора и сатиры, что главные его персонажи — симпатичный чудак Сэмюэл Пиквик, его остроумный слуга Сэм Веллер и их многочисленные приятели и знакомые — станут любимыми литературными героями а публикация произведения откроет путь к мировой славе выдающемуся английскому писателю Чарльзу Диккенсу, чьему таланту, в частности, воздавали должное уважение Тарас Шевченко и Иван Франко.